29 січня - День пам'яті Героїв Крут

29 січня ми відзначаємо День пам’яті Героїв Крут. Довгий час про Бій під Крутами ширилися міфи, що юні хлопці без військових навичок стримували навалу більшовиків ціною власного життя. Радянська влада, яка не могла замовчати цю історичну подію, говорила, що це невиправдана жертва.
Міф про те, що у бою під Крутами брали участь школярі, поширила радянська влада. Замовчати цю подію не вийшло, адже були очевидці та могили загиблих. А ось перекрутити всі факти більшовики могли. Перевірених відомостей про бій дуже мало, українська сторона дізнавалася про тогочасні події в основному зі спогадів очевидців. Та все ж спробуймо зібрати всі факти та розберімось, хто воював на українському боці.Серед захисників Крут були бійці Куреня студентів Січових Стрільців. До нього як добровольці входили студенти університету св. Володимира та Українського народного університету, а також учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії.Історик Михайло Ковальчук у своїй книзі «Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією. 1917‒1918 pp» пише, що учасники Куреня не мали належного військового вишколу та мали брати участь лише в охороні різноманітних об’єктів Києва.
Проте члени Куреня мали потужний бойовий дух, попри свою погану підготовку. У своїй книзі історик дає цитату одного з мемуаристів бою під Крутами: «Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави». Ось, що згадує учасник бою Ігор Лоський: «Під спів «Ще не вмерла Україна» ешелон рушив на північ… Переїзд відбувався весело. Центром загальної уваги був куток в одному з вагонів, де сиділи два студенти Ш. й К., що своїми безкінечними анекдотами, грою на сопілці і співами розважали всіх.»
Важливо зазначити, що учасники бою не були дітьми. Хоч у документах згадується про учнів 8 класу гімназії, це були дорослі юнаки. У своїх спогадах Лоський так пише про формування Куреня: «Головою обрано бл. пам. Павла Кольченка, учня 8 класу, що встиг уже побувати на фронті під час Першої світової війни і вважався тому найбільш досвідченим у військовому ділі.»

Отже, за віком восьмикласники того часу — не ті ж самі, що сучасні. А цим фактом часто маніпулювала радянська влада, поширюючи наратив, що Центральна Рада кинула дітей на бій з добре озброєними більшовиками. Проте в українських воїнів не було наказу стояти на смерть, вони мали затримати більшовиків, знищити ділянку залізничної колії та відійти на резервні позиції. Головне — не дати військами Муравйова з’єднатися з заколотниками на «Арсеналі». А число 300 могло прозвучати через загальні втрати під час бою — загиблими, пораненими, зниклими безвісти та полоненими. Через нестачу правдивої інформації, ширилися чутки про те, що Крути боронили лише кількасот студентів без боєприпасів і спорядження. І майже всі вони загинули в нерівному бою. Цей наратив повторив український історик і політичний діяч Д. Дорошенко у нарисі «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», 1921 року. Проте історики зі спогадів очевидців зазначають, що Крути боронили не лише студенти з Куреня Січових Стрільців. Вони були частиною війська, а не її основою. Кістяком оборонців стали близько 300 юнкерів Першої київської юнацької школи ім. Хмельницького. Також у битві брали участь близько 80 вільних козаків з Глухова та 20 офіцерів. На озброєнні в оборонців було до 16 кулеметів, гармата та бронепоїзд.

Українські воїни тримали оборону Крут цілий день. Вони зайняли позиції ліворуч і праворуч від станції та зустріли противника щільним вогнем. Бій зупинився з настанням темряви на тих самих позиціях, де і розпочався. Командувач українських воїнів Аверкій Гончаренко побачив небезпеку обходу більшовиками українських позицій. Адже вони мали чисельну перевагу. Водночас із тилу прийшли тривожні новини. Курінь ім. Шевченка, який налічував 800 вояків та мав приєднатися до оборонців Крут, заявив про підтримку радянської влади. Тож, розуміючи складне становище, Гончаренко дав команду відходити та збиратися біля ешелону. А потім рушати до Києва, руйнуючи за собою колії. Усі підрозділи виконали наказ, але одна чота (30-50 осіб) студентського куреня заблукала, і вийшла просто на більшовицькі позиції, де потрапила у полон.

Ось, як згадує цей момент очевидець Борис Монкевич: «В той час, коли правий відтинок з бою відходив до поїзда й був уже за станцією, лівий відтинок тільки що розпочав відступ. Не знаючи про захоплення ворогом ст. Крути, більшість відступаючих пішла на двірець, де гадали знайти свій поїзд. І тільки наблизившись до станції, вони помітили свою помилку, але вже було запізно її поправити, бо ворог оточив їх зо всіх боків. В останньому розпачливому відрухові кинулись вони в атаку на переважаючого ворога, в котрій частина загинула, а решта попала в полон.» Але росіяни не збиралися належним чином поводитися з полоненими. Їх катували та зрештою розстріляли. Про це також пише у своїх спогадах Монкевич:  «Над полоненими більшовики довго знущалися і на другий день 27 студентів розстріляли, а їхні трупи заборонили селянам ховати.»

І, звісно, радянській владі вигідно було поширювати наратив про те, що у бою під Крутами всі загинули. І це була марна жертва. Адже ніхто не збирався зізнаватися у воєнному злочині.

Проте завдяки оборонцям Крут більшовицькі війська дорогою до Києва затрималися на 4 дні. За цей час заколот на «Арсеналі» було придушено. А в Бресті підписано мирний договір з державами Четверного союзу.